24 серпня - ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ.

 Історія найважливішого для українців свята - Дня Незалежності

За часів холодної війни і, особливо, після смерті Степана Бандери, на Заході українська діаспора традиційно спонсорувала святкові заходи з приводу "Дня незалежності України", які українці за кордоном святкували традиційно 22 січня - в річницю Акта Злуки.

 Однак все змінив Всесоюзний референдум про збереження СРСР. В Україні в той час існував Народний Рух України за перебудову, який вбачав своєю основною метою боротьбу за незалежність України. За їхнім наполяганням в республіці провели референдум та опитування. Це стало першим кроком до незалежності.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. А пізніше того ж дня ухвалила постанову «Про День проголошення незалежності України», в якій йшлося:

Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє:

Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.

Однак, зовсім скоро виникла потреба змінити дату святкування. Адже саме 24 серпня 1991 року Верховною Радою УРСР було ухвалено Акт проголошення незалежності України. Він був підтверджений 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі.

 Щорічно від 1992 року святкується День Незалежності України 24 серпня.

   Вперше День Незалежності України відсвяткували 16 липня 1991 року. Однак пізніше дату перенесли на 24 серпня.

·         Рішення про проголошення незалежності України було прийнято не політиками, а народом на Всеукраїнському референдумі. Тоді на листочку було лише одне запитання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?". Понад 90% українців з різних областей відповіли ствердно.

·         24 серпня 1991 року було скликано надзвичайне позачергове засідання Верховної Ради УРСР - сталося це через 3 дні після подавлення путчу консервативних сил СРСР.

·         346 депутатів (навіть комуністична партія УРСР) проголосували за незалежність України.

·         Після завершення позачергового засідання (24 серпня 1991 року) біля трибуни опозиціонерами був виконаний гімн Українських Січових стрільців. Пісню відразу підхопили мітингувальники, які зібралися на вулиці.

·         Вранці 23 серпня 1991 року в звичайному шкільному зошиті була записана чернетка Акту про проголошення незалежності України. Написали її Леонтій Сандуляк та Левко Лук'яненко.

·         Внести до зали Верховної Ради синьо-жовтий прапор запропонував В'ячеслав Чорновіл. З ним український народ стояв на барикадах біля російського Білого дому. Пізніше прапор підняли над куполом парламенту.

·         24 серпня 1991 року український синьо-жовтий прапор вперше від 1920 року замайорів на флагштоку біля київської міської ради.

·         28 січня 1992 року Державний прапор України офіційно затвердили як державний символ.

·         Синій колір прапора України означає все земне, а жовтий - символізує Творця, Бога-Отця та Вищу Духовність.

·         Перший військовий парад, присвячений Дню Незалежності України, відбувся на Хрещатику в Києві 24 серпня 1994 року.

·         Першим президентом незалежної України став Леонід Кравчук.

·         Польща стала першою державою, яка визнала незалежність України.

·         День Незалежності України святкують також і за кордоном - проводять акції, мітинги, флешмоби, концерти.

·         2 вересня 1996 року в обіг ввели національну валюту України - гривню.

 День Незалежності України: традиції святкування.

 Свято завжди відрізнялося особливим розмахом. Особливо гучно в столиці, Києві. Тут влаштовують військові паради, концерти, акції та фестивалі.

Українці одягають вишиванки, носять синьо-жовті прапорці або прив'язують стрічки національних кольорів до одягу, сумок, аксесуарів. Співають українських національних пісень, які прославляють Батьківщину.

23 серпня День Державного прапора України

        

 ДЕНЬ ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРА: ЦІКАВІ ФАКТИ І ЛЕГЕНДИ ПРО УКРАЇНСЬКИЙ СТЯГ

 Щороку, 23 серпня, Україна відзначає День державного прапора. Цю дату було обрано на честь події 1991 року, коли до будівлі Верховної Ради група народних депутатів внесла синьо-жовтий прапор.

Перші згадки про комбінацію синього і жовтого кольорів в офіційній символіці датовані 1256 роком. В них був виконаний герб Львова із зображенням жовтого лева на блакитному тлі, яке місту подарував князь Данило Галицький. Також золотий та синій кольори використовували на гербі Галицько-Волинського князівства. 

Поєднання цих кольорів було поширене і під час козацтва, особливо у період XVIII століття. Часто запорожці мали сині прапори, прикрашені золотистими орнаментами, образами православних святих чи козаків.

Існує міф, що прапор має бути не синьо-жовтим, а жовто-блакитним, і те, що його перевернули – головна причина нещасть, що випадають на Україну. Раніше можна було зустріти обидва варіанти використання квітів, а після повалення Гетьманату у грудні 1918 року уряд УНР затвердив сучасну послідовність смуг.

 

За однією версією, синій на прапорі символізує небо, а жовтий - колоски пшениці. По-іншому, це символи двох основних стихій природи: води та вогню. З релігійної точки зору жовтий уособлює Творця, а блакитний - все земне.

        Вперше після Лютневої революції 1917 р. синьо-жовті прапори з'явилися в Києві, Одесі та Харкові. 17 березня того ж року було оголошено про організацію Центральної ради. З того часу у Києві публічно та на офіційному рівні з'являються символи української державності.

Після розпаду СРСР, 18 вересня 1991 року президія Верховної ради затвердила за синьо-жовтим колірним поєднанням статус офіційного прапора країни. Сучасний святковий день було затверджено указом другого президента України Леоніда Кучми "Про День Державного Прапора України" від 23 серпня 2004 року з метою виховання поваги громадян до державних символів України.

            Цікаві факти про український прапор:

·         Український прапор змінив кілька кольорів, перш ніж прийти до звичного синьо-жовтого забарвлення - він був червоним, малиновим та червоно-синім. 1918 року Центральна Рада на чолі з Грушевським затвердила нинішню кольорову гаму.

·         2016 року українські альпіністи встановили наш прапор на вершині найвищого вулкана світу - Охос-дель-Саладо в Андах. Його висота - 6872 метри.

·         Серед прапорів слов'янських країн лише українське та боснійське не мають червоного кольору.

·         Під синьо-жовтим відбулося три проголошення Української державності: 1917, 1941 та 1990 років.    

10 видатних письменників та поетів Донбасу.

 10 видатних письменників та поетів Донбасу, про яких має знати кожен

Легко бути україномовним письменником у Львові. Складніше – у Донецьку чи Луганську. Тут, окрім таланту до письма, треба мати ще й моральні сили для щоденної боротьби. Ця добірка – про тих, хто у собі ці сили знайшов. Вони у різний час та за різних обставин відстоювали своє право на творчість, яка теж є абсолютно різною. Наслідки також у кожного були свої. Та їх об’єднує дещо спільне – талант надавати нового сенсу словам.

Василь Стус

Василь Стус – людина, котрою варто пишатись не лише за майстерність слова, а й за вірність цьому слову, та підкріплення слова дією.

Стус більшість свого життя прожив у Донецьку, при цьому відмовившись від радянського громадянства, яке, за його словами, означало “бути рабом”.

Через проукраїнську діяльність, творчість Стуса було заборонено, а його відправили у місця позбавлення волі, де й загинув один із найталановитіших українських поетів.

“О земле втрачена, явися

бодай у зболеному сні,
і лазурово простелися,
і душу порятуй мені.”

Його трагічна доля – це плата за спадок, котрий він залишив для нас. Адже прочитавши його твори, ніхто не залишиться байдужим: onlyart.org.ua/ukrainian-poets/virshi-vasylya-stusa

Володимир Сосюра

Володимир Сосюра – воїн, учасник Революції під проводом УНР та один з найвідоміших вітчизняних майстрів пера.

“Люблю України коханої небо,

що буде, люблю, й що було.
Живи, моє серце, живи не для себе,
для себе ж бо ти й не жило.”

Знаменитий романтик Донбасу вмів як ніхто інший писати про любов, як до іншої людини, так і до своєї країни: www.poetryclub.com.ua

Олекса Тихий

Олекса Тихий – талановитий письменник Донбасу, котрий, як і Василь Стус, заплатив за свою творчість власним життям.

Почитавши його, кожен, хто має в серці любов до своєї країни, знайде відлуння цих слів у сьогоденні. Адже ми й досі боремося з наслідками того, про що пише Олекса Тихий:

“Не біда, а вина кожного інтеліґента, кожного, хто здобув вищу освіту, займає керівні посади, а живе тільки натоптуванням черева, байдужий, як колода, до долі свого народу, його культури, мови.

І чи не злочином годилось би кваліфікувати діяльність органів народної освіти, вчителів, діячів закладів культури та всіх керівників на ниві асиміляції мільйонів українців Донеччини. Адже таку масову асиміляцію не можна назвати інакше, як тільки інтелектуальним геноцидом.”

Повну версію твору можна прочитати тут: olexa.org.ua/tvory/tvor01

Іван Дзюба

Іван Дзюба – ще один поет, котрий прославився не тільки своїм словом, але й дією. З юних років він почав активно займатися захистом репресованих українців і, враховуючи його запал та безперервну активістську проукраїнську діяльність, йому пощастило дожити до старості та побачити теперішню Україну.

Тут ви можете почитати спогади Івана Дзюби про його боротьбу, історії з життя того, хто відстоював українські національні інтереси на Донбасі: www.ukrlit.vn.ua/lib/dzyuba

Микола Руденко

Микола Руденко – поет з Луганщини, котрий також був репресований через “антирадянську діяльність”, але написав чимало прекрасних віршів.

“Безсмертя нації — у слові,
А слово — Бог земних віків.
Лише нікчемні й безголові
Зрікаються старих батьків.”

Познайомитися з його творчістю можна тут: www.poetryclub.com.ua

Іван Світличний

Іван Світличний – не просто талановитий поет з Луганщини, а й один із найактивніших діячів руху українського опору радянській владі 60-70х років.

Навіть коли ця діяльність призвела до заслання, він став незмінним авторитетом серед українських політв’язнів та вже за ґратами продовжував свою діяльність.

“В тюрмі, за ґратами, в неволі

Мені приснилася… тюрма.
Але не ця. Ні ґрат нема,
Ні варти. І всього доволі.
І світ — ідилія сама.”

Вірші про тюремне життя Світличного ви зможете прочитати тут: onlyart.org.ua/ukrainian-poets/virshi-ivana-svitlychnogo

Василь Голобродько

Василь Голобродько – вже з студентських років відчув на собі, як важко захищати українські інтереси на Донбасі: “Село заселялося чужими людьми… І я в рідному селі став чужинцем. Нові поселенці навіть могли мене в очі називати “бандерою”… Але зі мною залишалися мої спогади, книжки, які всупереч усьому робили місце мого проживання рідним домом.”

А нині він – переселенець з окупованого Луганську, адже ворог вкотре посягає на його батьківщину.

Тут ви можете познайомитися з творчістю Василя Голобродька: www.poetryclub.com.ua

Ірен Роздобудько

Ірен Роздобудько – сучасна українська письменниця та поетеса родом з Донецька. Її книжки широко відомі серед молодих любителів української прози.

“…життя не має смаку, в чистому вигляді воно – як дистильована вода. Ми самі додаємо у нього солі, перцю чи цукру. Коли життя набуває смаку – серце болить сильніше.”

Найвідоміші її твори: “Ґудзик”, “Гра в пацьорки”, “Ескорт у смерть” та “Клітка для жар-птиці”.

Сергій Жадан

Сергій Жадан – один з найвідоміших письменників нашого часу, також родом з Луганщини. Його насправді можна назвати улюбленцем української творчої молоді. За його плечима декілька романів, котрі ви можете знайти у кожній українській книгарні, збірки віршів та цікаві оповідання.

Про таку поезію довго писати складно, її потрібно читати та відчувати: maysterni.com

Олексій Чупа

Олексій Чупа – письменник з Макіївки, маловідомий для широкого загалу, проте все ж вартий уваги і багатьом може припасти до душі. Автор книг “Бомжі Донбасу” та “10 слів про Вітчизну”.

Окрім прози, варто також познайомитися з його поетичними творами: artvertep.com

Твори цих поетів та письменників – це занотований на папері доказ того, що український Донбас ніколи знищити не вдавалось. Бо “не хлібом єдиним живе людина”!