14 грудня - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

 Пропонуємо книги від істориків, письменників, сталкерів та фотографів, які переосмислюють події та демонструють сучасний погляд на Чорнобильську зону. 

«Чорнобиль. Історія катастрофи» Адам Хіггінботам

Ґрунтуючись на більш ніж десятирічній роботі, записах сотень бесід, на особистому листуванні, невиданих спогадах і недавно розсекречених архівних документах, журналіст Адам Хіггінботам написав захопливий твір, в якому ми бачимо чорнобильську катастрофу очима її перших свідків. Результатом став майстерно зроблений документальний трилер, вичерпний звіт про подію, яка змінила історію, — куди складнішу, людянішу ніж міф про Чорнобиль, до якого ми звикли.
Виданя було визнане кращою книгою року за версією The New York Times, краща книгою року за версією Time, у 2020 році автор був удостоєний медалі Ендрю Карнегі за видатні досягнення в літературі і публіцистиці. 

«Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи» Сергій Плохій

Ця книга є першою історією Чорнобильської катастрофи від вибуху 26 квітня 1986 року до закриття станції у грудні 2000-го. Чим для України був Чорнобиль? Національною трагедією, величезною психологічною травмою, важкою ношею для економіки. Чорнобиль вибухнув не тільки через помилки персоналу, нехтування правилами безпеки і проблемами з конструкцією реактора, але також через систему, яка обгородила ядерну енергетику завісою секретності. Радянська система не дозволяла поширювати інформацію про попередні аварії навіть серед фахівців. Це зробило нову масштабну аварію неминучою. 

1986. Чорнобильські хроніки Сергій Трохим

У книзі розповідається про те, як через об’єктиви телекамер українських журналістів світ дізнавався, що ж реально відбувалося в зоні відчуження.

Автор не тільки торкається фактів з історії трагедії Чорнобиля. Він доводить, що ця масштабна катастрофа стала саме тією безповоротною подією в історії Радянської імперії, що призвела до її розпаду. Зоря Полин — прикінцевий акорд сумної мелодії, що передує остаточному фіналу. Далі — агонія величезної країни.

«Interesting Chernobyl»

У цій книзі зібрані 100 захопливих і в той же час лаконічних статей, що розповідають про найважливіші і найцікавіші символи Чорнобильської зони відчуження: від, власне, Чорнобильської атомної станції та міста Прип’яті, до окремих монументів радянської епохи, автоматів з газованою водою, таксофонів і інших об’єктів, що дають уявлення про життя типового успішного містечка СРСР 1980-х. Читач дізнається, як сталася катастрофа, «прогуляється» по покинутих військових об’єктах, включаючи велетенський радар «Дуга», побачить кладовища техніки ліквідаторів аварії, загляне в квартири жителів Прип’яті, кинуті на наступний день після страшного вибуху, познайомиться з гігантськими сомами і майже ручним лисом Семеном.

«Чорнобильська зона очима сталкера»

Путівник, написаний досвідченим сталкером з коментарями авторитетних вчених-екологів, багато років працюють в Чорнобилі. Сотні унікальних фотографій, що створюють ефект присутності в одному з найзагадковіших і небезпечних місць світу, також зроблені сталкерамі. Видання містить дві оригінальні карти-схеми Чорнобильської зони з популярними сталкерського маршрутами і міста Прип’яті. Читачеві буде надана рідкісна можливість подивитися на Зону очима різних людей, які знають її як ніхто інший, і почути їх дивовижні історії. Гортаючи книгу, він зможе з головою зануритися в пригоду, не виходячи з власного будинку, а також отримати повну консультацію фахівців з підготовки до реального подорожі. Як додаток до путівника включені ексклюзивне інтерв’ю з творцем культової комп’ютерної гри STALKER Сергієм Григоровичем і коментар автора книги до ігрового світу.

«Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього» Світлана Алексієвич

Книжка від нобелівської лауреатки з літератури, білоруської письменниці в перекладі української авторки Оксани Забужко неймовірно живо та глибоко оповідає про враження людей, які бачили цю трагедію на власні очі. Саме з її книги сценаристи серіалу «Чорнобиль» з невеличкими змінами взяли трагічну історію дружини пожежника Ігнатенка. Авторка створила оповідь на основі інтерв’ю із сотнями очевидців: ліквідаторами та посадовцями, які приймали важливі рішення щодо ходу подій; потерпілими та їхніми родичами; вимушеними переселенцями та тими, хто вирішив повернутися назад у зону відчуження. Книжка не залишить нікого байдужим, під час читання складається враження, що ти на власні очі бачиш весь біль та хаос, який тоді висів у повітрі.

«Пройти крізь Чорнобиль» Галя Аккерман

Подорож письменниці крізь драму Чорнобиля в різноманітних її людських, соціокультурних, професійних аспектах. Це проходження крізь очисний вогонь нового знання, трагічних відкриттів, крізь драму людських доль. Ця книжка також про Чорнобиль як про один з найстрашніших злочинів радянської системи. Незаперечна цінність видання і в тому, що це погляд людини з іншої культури, з інших культур — адже авторка суміщає в собі єврейську, російську і французьку культури, родинно пов’язана з Україною.

Андржеєвський «Чорнобильський пес Аксель»

У чорнобильській круговині час не зупинився. Він спливає по-иншому — вночі у минуле, вдень у прийдешнє. Чорнобиль не завмер. В його роздолах снують породжені випромінню химерні істоти, що назавше стали потойбіччям чорнобильського обширу, готовими розповісти про лихо, яке прогризлося в кожну живу клітину, що трапилася на його шляху.

І от у йонізованому просторі з'являється мале і допитливе життя — хлопчик Мирось, який приїхав сюди з батьками як мандрувальник. Провідниками дитини у відчужений світ стають пес Аксель, бузько Люк, чудовисько Бальдадер, пантера Раїла, Єдиноріг із прийдешності та інші тварини-примари. А може, вони таки існують? Просто невидимі, як і випромінь, що, мов чорна птаха, накрила нас своїм крилом 26 квітня 1986 року. 

«Оформляндія або прогулянка в Зону» Маркіян Камиш

Емоційний вимір Чорнобильщини, занурення у світ нелегальних туристів-"сталкерів». В цій книзі ви не знайдете стандартних описів Зони, нудних історичних викладок і роздумів над істинними причинами Чорнобильської аварії. Тут — погляд зсередини на явище нелегального туризму у Зону відчуження, яка є є унікальною територією українського Полісся впродовж майже 30-ти років. Тут — смарагдові болота, міліцейські засідки і збиті до кривавих мозолів ноги. Тут загрозливі зливи нічної Прип’яті та світанкові чари Полісся.

«Чорнобиль: сучасне обличчя» Дмитро Демішев

Декiлька рокiв nоспiль фотограф вiдвiдував Чорнобильську зону вiдчуження та закарбовував на свiтлинах атмосферу мiсць, заради яких сотнi тисяч людей знову й знову nриїжджають сюди з рiзних куточкiв свiту. Масив Чорнобильської атомної електростанцiї (ЧАЕС), один iз реакторiв якої вибухнув 1986 року, масштабнi iнженернi споруди, науковi лабораторiї, десятки покинутих сiл i мiсто Прип’ять — пам’ятник епохи СРСР. А ще неймовiрної краси природа, в яку буквально врiзанi iндустрiальнi об’єкти, та люди — цiкавi люди, якi працюють у цьому радiацiйно-небезпечному мiсцi. Автор намагався передати свiй суб’єктивний погляд на побачене, поділитися своїми враженнями.

Володимир Шовкошитний «Чорнобиль: Я бачив»

Художньо-документальна повість «Я бачив» - це нова спроба одного з провідних українських сучасних письменників Володимира Шовкошитного, самовидця Чорнобильської аварії й активного ліквідатора її наслідків, поєднати воєдино літературу пам'яті й літературу факту. Адже, на його думку, не існує жанрів поза життям, а воно, життя, є жанром всеохопним.

Отож, у творі поєднані спогади очевидців найбільшої техногенної катастрофи в історії людства, учасників ліквідації її наслідків, простежені долі літературних героїв, проаналізовані техногенні, економічні, соціальні й медичні наслідки наймасштабнішого рукотворного лиха, показані перспективи повернення забруднених територій в народногосподарський обіг.

Ця книга дає відповідь на головні питання, що постали після Чорнобиля, вона показує духовний зв'язок героїв Чорнобиля, майданівців та учасників АТО. Адже всі 33 роки після Чорнобиля автор був в епіцентрі Українського життя. У книзі спростовується безліч міфів, зокрема, породжених серіалом каналу НВО «Чорнобиль». 

Олег Векленко «Чорнобиль: етюди з натури»

Книжка спогадів учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, художника, професора Харківської державної академії дизайну і мистецтв Олега Векленка про його особисті відчуття, пережиті в період перебування в Чорнобилі в травні–червні 1986 року.

Автор розказує, яким було повсякденне життя ліквідаторів у таборі неподалік станції, про примітивні засоби захисту і про те, що усвідомлення справжньої небезпеки прийшло набагато пізніше. Щирі історії про ті дні написані живою мовою і доповнені авторськими малюнками та фотографіями.

Микола Хвильовий – основоположник пореволюційної української прози

Відмова од традиційного описового реалізму увібрала для М. Хвильового й настанову на деструкцію художнього часу, характерну для модерної літератури відмову од послідовного викладу подій, намагання через найрізноманітніші часові зміщення, зіткнення віддалених епізодів, часових площин, введення історичних алюзій і асоціацій досягти посилених емоційних ефектів, змістового "згущення".

Микола Хвильовий – один з основоположників пореволюційної української прози. Народився Микола Григорович Фітільов (таке справжнє прізвище письменника) 13 грудня 1893р. в селищі Тростянець, нині райцентр Сумської області. Брав участь у першій світовій та громадянській війнах, з 1921p. – живе й працює в Харкові, де активно заявив про себе як один з організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій – "Гарту", "ВАПЛІТЕ", "Пролітфронту".

Центральною для Хвильового – полеміста та публіциста – була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва. "Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якмога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування... Наша орієнтація – на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми".

6 грудня – День Збройних Сил України!

 

6 грудня, в день ухвалення 1991 року Закону України «Про Збройні сили України», українці відзначають державне свято – День Збройних Сил України – свято справжньої мужності, героїзму і відваги.

Українська армія – сила і гордість нашої Батьківщини. Українські військові довели, що вони найвідважніші, найдосвідченіші, найпрофесійніші воїни у світі. Бажаємо кожному захиснику і захисниці повернутися додому цілими і неушкодженими, і принести із собою перемогу!

Вітаємо всіх доблесних і хоробрих чоловіків і жінок, які потужною стіною захищають свою рідну Україну від окупанта! Неможливо висловити словами нашу безмежну вдячність.

Слава ЗСУ! Слава Україні!

Довідка

Збройні Сили – це один з основних елементів стабільного і впевненого розвитку Української держави, справжня гарантія державного суверенітету.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про військові формування в Україні», якою визначила: «підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України; Урядові України приступити до створення Збройних Сил України». Фактично цією постановою було покладено початок будівництва Збройних Сил України, як важливого інституту держави і невід’ємного елемента її воєнної організації.

5 грудня - Міжнародний день добровольців

 1985 року Генеральна Асамблея ООН запропонувала щорічно 5 грудня відзначати Міжнародний день добровольців заради економічного і соціального розвитку або - Міжнародний день волонтерів.

Добровольці (волонтери) - це люди, які витрачають свій вільний час на благо суспільства. Сфери діяльності, в яких можна побачити безоплатну роботу добровольців, численні та різноманітні.

Головна мета дня волонтерів полягає в тому, щоб спонукати суспільство до безоплатної добровільної праці в найрізноманітніших сферах життя. Як офіційний рух волонтерство з'явилося ще у 20-х роках минулого століття. Наприклад, у 1920 році у Франції молодь створила волонтерський проєкт, який полягав у відновленні ферми, що постраждала під час Першої світової війни.

3 грудня - День захисту людей з особливими потребами.

     Щороку 3-го грудня весь світ відзначає День захисту людей з особливими потребами. Ініціатором проведення цього символічного дня стала Організація Об’єднаних Націй, яка в 1992 році запропонувала заснувати таке свято на честь закінчення Десятиліття інвалідів, проголошеного в 1983 році. Встановлення Міжнародного дня інвалідів – справедлива шана суспільства та нагадування всім про обов’язок перед інвалідами, що потребують захисту та підтримки у цей непростий час. Інваліди – це не просто категорія людей. Це окремі життя, окремі трагедії, окремі людські надії на те, що все буде добре.

    Сьогодні в Україні проживає понад 2,7 млн. інвалідів (в т.ч. понад 165 тисяч дітей). За останні сім років чисельність інвалідів в Україні, на жаль, зросла в більш ніж на півмільйона. Причиною цьому є природні катаклізми, техногенні катастрофи, забруднення навколишнього середовища, дорожньо-транспортні пригоди, вроджені патології і хронічні захворювання тощо.

    Інваліди – повноцінні й ефективні члени суспільства, відмінні фахівці та навіть політики, економісти, соціально активні люди, які надихають багатьох, у тому числі й абсолютно здорових членів нашого суспільства. Увага держави, толерантність, милосердя, людяність кожного з нас допоможуть спростити життя людей з обмеженими можливостями та допомогти їм бути щасливими. Достатньо тільки побачити в цих людях – людей, в цих дітях – дітей, трішки особливих дорослих і дітей!

    До вашої уваги представлена презентація з актуальною інформацією щодо інвалідності та як може особа із вадами розвитку функціонувати і досягати неосяжних вершин.

 

160 років від дня народження. Ольга Кобилянська:самотня і незламна

 Яскрава та самобутня жінка з дуже складною долею, Ольга Кобилянська — взірець незламного характеру, твердості духу та всебічного таланту.

Родина та дитинство

Батько Ольги — Юліан Кобилянський був родом з Придністровських дворян, але дуже рано осиротів і свою освіту та кар'єру отримав власними зусиллями, без підтримки сім'ї.

Мати — Марія Вернер, до заміжжя була гувернанткою в родині священика. З поваги до чоловіка вона перейшла в греко-католицьку віру і навчилася української мови. Марія Вернер мала німецьке коріння.

Юліан та Марія мали аж сімох дітей, серед яких Ольга була четвертою. Головним завданням свого життя Юліан Кобилянський вважав дати хорошу освіту синам, а для дівчаток чотири класи початкової школи вважав достатнім. Але природа нагородила його старшу дочку багатьма талантами.

Юна Оля непогано малювала (потім закинула, розуміючи, що їй не вистачає школи), мала прекрасний музичний слух (в 8 років лише два місяці вчилася музиці, з тих пір відігравала твори на слух, прослухавши всього два рази), обожнювала верхову їзду, грала в домашніх спектаклях. Але головною пристрастю Ольги було читання. У ті часи Буковина була частиною Австро-Угорщини, тому навчання в школах було тільки на німецькій мові. Тому читати Ольга почала німецькою. Однак батько хотів, щоб діти знали і рідну мову, тому наймав приватних вчителів української мови. Коштів не вистачало: діти отримували тільки основи знань, решту доучувати самостійно. Саме завдяки самоосвіті, Ольгу згодом зарахували до найбільш освічених жінок тих часів.

Юність

Творча енергія Ольги Кобилянської шукає виходу, і вже в 14 років вона пише свої перші вірші німецькою мовою, потім нариси, оповідання. Ранні твори Ольги Кобилянської були дуже емоційні, але ще не складалися в цілісну картину.
Одного разу брат розповів їй про чудову домашню бібліотеку пана Вробля, декана філософського факультету, де він навчався. Ольга була в такому захопленні, що навіть написала пану Вроблю листа про те, що їй 18 років, вона дочка чесних батьків і буде вірною дружиною, тільки щоб дали їй можливість користуватися бібліотекою.

Листа вона, звичайно ж, не відправила, зате познайомилася з дуже яскравою особистістю, Софією Окуневською, яка пізніше стала першою жінкою-лікарем з університетською освітою в Австро-Угорщині. Саме вона познайомила Кобилянську з творчістю українських письменників, прищепила любов до праць Т. Шевченка, М. Вовчка. Окуневська знайомить Ольгу з іншими палкими шанувальниками української літератури — Н. Кобринською, М. Павличко, І. Франко.
Завдяки впливу друзів натхненна Ольга усвідомила себе саме українською письменницею. Під впливом прогресивної української літератури формуються її погляди на свободу особистості та роль жінки в суспільстві.

Любов, дружба, творчість

У 24 роки О. Кобилянська публікує оповідання «Вона вийшла заміж», яке принесло їй популярність. Тоді ж вона і познайомилася з Осипом Маковій, редактором газети «Буковина».

Ольга Кобилянська:таємниця душі для Осипа Маковея

Спільна робота зближує їх, Ольга навіть була впевнена у взаємності почуттів, але Маковій одружився з іншою дівчиною. Його рішення було настільки несподіваним та болючим, що вона ніколи не вийде заміж, віддаючи всю себе творчості.

В цей час Ольга отримує надихаючий лист від своєї подруги Лесі Українки. Погляди письменниць на любов, творчість, положення жінки в суспільстві були настільки близькими, що вони просто не могли не подружитися. А тема втраченої любові ще більше зближує їх. Зустрічалися подруги нечасто, але їх щире та тепле листування тривало аж 14 років, до самої смерті Лесі Українки.
У 1891 році сім'я Кобилянських переїжджає до Чернівців. З усією своєю енергією Ольга вливається в життя творчої інтелігенції: друкує оповідання, перекази, бере активну участь у культурному житті. Разом з Н. Кобринською Ольга створює «Товариство руських жінок» де вони піднімають проблеми духовного розкріпачення та емансипації жінок. Героїні творів О. Кобилянської — розумні, незалежні, сильні духом жінки. Для них любити так само важливо, як і дихати. Суспільство, яке не допускає вільного вибору для жінки, позбавляє її можливості особистого щастя.

Перша світова війна, революція

За роки війни Буковину тричі по черзі займали то російські, то австро-угорські війська. Від цього найбільше страждало мирне населення. Буковина, більшість населення якої були українці, вирує і активно виступає за вихід з Австро-Угорщини. 3 листопада 1918 року в Чернівцях було зібрано велике народне віче, яке постановило прийняття Буковини до складу єдиної Української держави. Однак Румунія не погодилася з таким рішенням і ввела свої війська. У 1919 році Буковина стала провінцією Румунії з центром у Чернівцях. Уряд видає декрети про перейменування вулиць і міст, забороняє українську мову в судах та адміністраціях, ліквідує українські школи. Право голосу мали тільки румуни, іншим національностям заборонялися навіть газети на своїй мові. Економіка різко падала, населення зубожіло.

У ці важкі для всіх роки, Ольга Кобилянська втрачає багатьох друзів, пішли з життя її батьки, сама вона після важкої застуди стала частково паралізованою. Однак ця мужня жінка не тільки пише антивоєнні твори, але і знаходить можливість видавати їх в Україні. Це було дуже небезпечно, і одного разу її запитали: «Пані Кобилянська, які б три книги ви б взяли собою в тривале ув'язнення?» Вона відповіла: «На першому місці — Євангеліє, оскільки воно живить людський дух, в ньому я знаходжу розраду і рівновагу душевну. Далі — «Фауст» Гете, бо в ній — історія людства, наше життя. І на третьому місці — Тарас Шевченко, бо не дає забути про свою народність».

Останні роки життя

У 1940 р. Буковина увійшла до складу Радянської України. У тому ж році Ольгу Кобилянську було прийнято до Спілки письменників України, вона отримала персональну пенсію. Однак вже через рік Україна була захоплена Німеччиною і її союзником Румунією. Уряд Румунії вирішив влаштувати показовий процес над непокірною 79-річною письменницею.

Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства»

         25 листопада 2023 року стартує щорічна Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства» в рамках участі України в щорічному міжнародному заході, покликаному підвищити обізнаність громадян про всі форми насильства, а також методи недопущення і комплексного реагування на будь-які його прояви.    Міжнародна спільнота підтримує акцію «16 днів проти насильства» з 1991 року. Тисячі громадян та сотні державних і громадських організацій з більше ніж 100 країн світу активізують з 25 листопада до 10 грудня свої зусилля заради об’єднуючої мети: збільшити розуміння та обізнаність про всі форми насильства у громадян, створити соціальний простір, вільний від насильства, не допускати його прояви та комплексно реагувати.

Дати початку та завершення Акції символізують поєднання у цьому періоді превентивних та пізнавальних заходів щодо запобігання та протидії насильству, особливо стосовно жінок, та захисту прав людини, адже упродовж шістнадцятиденного періоду акції відзначається 8 важливих дат. З – поміж них:

·        Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок, Всесвітній день боротьби зі СНІДом,

·        Міжнародний день боротьби з рабством,

·        Міжнародний день волонтера,

·        Міжнародний день людей з інвалідністю,

·        Міжнародний день прав людини.

Вони створюють символічний ланцюжок, що означає: будь-які прояви насильства над людиною, незалежно від її статі, є порушенням прав людини.

Отож, мета щорічної акції «16 днів проти насильства»– привернення уваги та активізація суспільства щодо проблем подолання насильства у сім’ї і суспільстві, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок.

Нагадуємо про діяльність «гарячих ліній» за номерами:

1578 – з питань протидії торгівлі людьми;

1588 – з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;

0 800 500 335 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів ) та 116 123 (безкоштовно з мобільних телефонів) – з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації;

0 800 505 501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів ) та 527 (безкоштовно з мобільних телефонів) – з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів;

0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів ) та 116 111 (безкоштовно з мобільних телефонів) – Національна «гаряча лінія» для дітей та молоді.

 

25 листопада – День пам’яті жертв Голодомору

     Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років та масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років.

Цього річ ми вдруге віддаємо шану жертвам сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни. Нинішні трагічні події та чергові злочини росіян демонструють, що жива пам’ять – надзвичайно важлива.

Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України. Головне у діяльності бібліотеки по відзначенню  річниці Голодомору і вшануванню пам’яті його жертв – донести правду сучасникам про цю трагедію, тому у бібліотеці діє книжкова виставка «Голодний рік, як чорна птиця над краєм змореним літав….».          Пропонуємо буктрейлер до роману  С. Талан "Розколоте небо" про Голодомор в Україні. Про родину, яка б могла бути щасливою, якби не історичні події, які відбувались в Україні на початку 20 століття.

21 листопада - День Гідності та Свободи

Христина Сушко — єдина жінка-офіцер в Армії УНР

 

24 серпня - ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ.

 Історія найважливішого для українців свята - Дня Незалежності

За часів холодної війни і, особливо, після смерті Степана Бандери, на Заході українська діаспора традиційно спонсорувала святкові заходи з приводу "Дня незалежності України", які українці за кордоном святкували традиційно 22 січня - в річницю Акта Злуки.

 Однак все змінив Всесоюзний референдум про збереження СРСР. В Україні в той час існував Народний Рух України за перебудову, який вбачав своєю основною метою боротьбу за незалежність України. За їхнім наполяганням в республіці провели референдум та опитування. Це стало першим кроком до незалежності.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. А пізніше того ж дня ухвалила постанову «Про День проголошення незалежності України», в якій йшлося:

Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє:

Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.

Однак, зовсім скоро виникла потреба змінити дату святкування. Адже саме 24 серпня 1991 року Верховною Радою УРСР було ухвалено Акт проголошення незалежності України. Він був підтверджений 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі.

 Щорічно від 1992 року святкується День Незалежності України 24 серпня.

   Вперше День Незалежності України відсвяткували 16 липня 1991 року. Однак пізніше дату перенесли на 24 серпня.

·         Рішення про проголошення незалежності України було прийнято не політиками, а народом на Всеукраїнському референдумі. Тоді на листочку було лише одне запитання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?". Понад 90% українців з різних областей відповіли ствердно.

·         24 серпня 1991 року було скликано надзвичайне позачергове засідання Верховної Ради УРСР - сталося це через 3 дні після подавлення путчу консервативних сил СРСР.

·         346 депутатів (навіть комуністична партія УРСР) проголосували за незалежність України.

·         Після завершення позачергового засідання (24 серпня 1991 року) біля трибуни опозиціонерами був виконаний гімн Українських Січових стрільців. Пісню відразу підхопили мітингувальники, які зібралися на вулиці.

·         Вранці 23 серпня 1991 року в звичайному шкільному зошиті була записана чернетка Акту про проголошення незалежності України. Написали її Леонтій Сандуляк та Левко Лук'яненко.

·         Внести до зали Верховної Ради синьо-жовтий прапор запропонував В'ячеслав Чорновіл. З ним український народ стояв на барикадах біля російського Білого дому. Пізніше прапор підняли над куполом парламенту.

·         24 серпня 1991 року український синьо-жовтий прапор вперше від 1920 року замайорів на флагштоку біля київської міської ради.

·         28 січня 1992 року Державний прапор України офіційно затвердили як державний символ.

·         Синій колір прапора України означає все земне, а жовтий - символізує Творця, Бога-Отця та Вищу Духовність.

·         Перший військовий парад, присвячений Дню Незалежності України, відбувся на Хрещатику в Києві 24 серпня 1994 року.

·         Першим президентом незалежної України став Леонід Кравчук.

·         Польща стала першою державою, яка визнала незалежність України.

·         День Незалежності України святкують також і за кордоном - проводять акції, мітинги, флешмоби, концерти.

·         2 вересня 1996 року в обіг ввели національну валюту України - гривню.

 День Незалежності України: традиції святкування.

 Свято завжди відрізнялося особливим розмахом. Особливо гучно в столиці, Києві. Тут влаштовують військові паради, концерти, акції та фестивалі.

Українці одягають вишиванки, носять синьо-жовті прапорці або прив'язують стрічки національних кольорів до одягу, сумок, аксесуарів. Співають українських національних пісень, які прославляють Батьківщину.

23 серпня День Державного прапора України

        

 ДЕНЬ ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРА: ЦІКАВІ ФАКТИ І ЛЕГЕНДИ ПРО УКРАЇНСЬКИЙ СТЯГ

 Щороку, 23 серпня, Україна відзначає День державного прапора. Цю дату було обрано на честь події 1991 року, коли до будівлі Верховної Ради група народних депутатів внесла синьо-жовтий прапор.

Перші згадки про комбінацію синього і жовтого кольорів в офіційній символіці датовані 1256 роком. В них був виконаний герб Львова із зображенням жовтого лева на блакитному тлі, яке місту подарував князь Данило Галицький. Також золотий та синій кольори використовували на гербі Галицько-Волинського князівства. 

Поєднання цих кольорів було поширене і під час козацтва, особливо у період XVIII століття. Часто запорожці мали сині прапори, прикрашені золотистими орнаментами, образами православних святих чи козаків.

Існує міф, що прапор має бути не синьо-жовтим, а жовто-блакитним, і те, що його перевернули – головна причина нещасть, що випадають на Україну. Раніше можна було зустріти обидва варіанти використання квітів, а після повалення Гетьманату у грудні 1918 року уряд УНР затвердив сучасну послідовність смуг.

 

За однією версією, синій на прапорі символізує небо, а жовтий - колоски пшениці. По-іншому, це символи двох основних стихій природи: води та вогню. З релігійної точки зору жовтий уособлює Творця, а блакитний - все земне.

        Вперше після Лютневої революції 1917 р. синьо-жовті прапори з'явилися в Києві, Одесі та Харкові. 17 березня того ж року було оголошено про організацію Центральної ради. З того часу у Києві публічно та на офіційному рівні з'являються символи української державності.

Після розпаду СРСР, 18 вересня 1991 року президія Верховної ради затвердила за синьо-жовтим колірним поєднанням статус офіційного прапора країни. Сучасний святковий день було затверджено указом другого президента України Леоніда Кучми "Про День Державного Прапора України" від 23 серпня 2004 року з метою виховання поваги громадян до державних символів України.

            Цікаві факти про український прапор:

·         Український прапор змінив кілька кольорів, перш ніж прийти до звичного синьо-жовтого забарвлення - він був червоним, малиновим та червоно-синім. 1918 року Центральна Рада на чолі з Грушевським затвердила нинішню кольорову гаму.

·         2016 року українські альпіністи встановили наш прапор на вершині найвищого вулкана світу - Охос-дель-Саладо в Андах. Його висота - 6872 метри.

·         Серед прапорів слов'янських країн лише українське та боснійське не мають червоного кольору.

·         Під синьо-жовтим відбулося три проголошення Української державності: 1917, 1941 та 1990 років.