Відмова од традиційного описового реалізму увібрала
для М. Хвильового й настанову на деструкцію художнього часу, характерну для
модерної літератури відмову од послідовного викладу подій, намагання через
найрізноманітніші часові зміщення, зіткнення віддалених епізодів, часових
площин, введення історичних алюзій і асоціацій досягти посилених емоційних
ефектів, змістового "згущення".
Микола Хвильовий – один з основоположників
пореволюційної української прози. Народився Микола Григорович Фітільов (таке
справжнє прізвище письменника) 13 грудня 1893р. в селищі Тростянець, нині
райцентр Сумської області. Брав участь у першій світовій та громадянській
війнах, з 1921p. – живе й працює в Харкові, де активно заявив про себе як один
з організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох
тогочасних літературних організацій – "Гарту", "ВАПЛІТЕ",
"Пролітфронту".
Центральною для Хвильового – полеміста та публіциста –
була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи
москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, Хвильовий проголошував
орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва. "Від
російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якмога швидше
тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули
орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література
тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до
рабського наслідування... Наша орієнтація – на західноєвропейське мистецтво, на
його стиль, на його прийоми".
Немає коментарів:
Дописати коментар